Гірська вівсянка

Кайстро Вячеслав - Дивно, як, здавалось би на перший вигляд, важливі події в нашому житті з легкістю падають і губляться на узбіччі, а інші, менш важливі, міцно чіпляються за нашу свідомість. Пробуджують неймовірний інтерес, змушуючи при цьому здійснювати несподівані, навіть для самого себе вчинки. Деякі події змушують прокидатись посеред ночі і вже не спати до ранку.
"Мені здається, чи переді мною справді гірські вівсянки?" -Женя Ман Strannik Zabul. Так, Женя, дійсно вони! Але де то, дуже, дуже для мене, далеко, за тисячу км, і ще далі... Птах абсолютно з рідкісних видів, у всякому разі на материковій Україні, птах з визначника, птах за краєм свідомості...) Скільки разів гірська вівсянка відзначалася в Україні, якщо не брати до уваги Крим, окупуванний мордором? Завіса. Свідомість міцно і надійно заблокувало цей факт зальоту рідкого виду в такий далекий Ужгород. Я спокійно ходив на роботу, пив, їв, спав .... День, два .... А потім я прокинувся .... На годиннику три часи ночі. Спати, коли по тобі "скачуть" гірські вівсянки?) Неможливо... Ранковий дзвінок. Оксана старанно наводить аргументи, що їхати нікуди не треба, що Ужгород, це дуже далеко, що вони могли вже давно полетіти, що треба багато часу і робота, що,що, що..... Але, що я скажу? Добре, що твій друг такий же божевільні, як і ти. Маховик закрутився і не в наших силах було зупинити його)

Ралдугина Оксана - А що там 1300 км в один бік, якщо є сильне бажання сфотографувати омріяний для себе трофей? Та сіли собі та й поїхали! Це нічого що 600 км із цих 1300 треба їхати повільно, бо… - бо ями на дорозі це реальність нашого життя. Це нічого, що у Львівській області йде дощ і замерзає на дорозі, на машині, на склі і двірники не справляються, бо покриті льодом. Це нічого, що вже 23.00 а попереду Карпати і перевал, а дорога як скло блищить. Нарешті ось він – Ужгород, і вранці нарешті сонце. Місто ми майже не побачили, зате познайомилися з чудовою людиною. І коли зустрічаєш когось такого ж як ти сам, то відчуваєш наче зустрів близького родича. Саме так відбулося, коли ми зустрілися з Женею. І коли він ще на під’їзді до кар’еру сказав – «вони тут» ми зітхнули полегшено - хоч і намучилися, але недаремно. Але крилаті гості наче гралися з нами, ніяк не хотіли фотографуватися близько і гарно. Зате ці два дні ми слухали чудові розповіді хазяїна про його птахів, дивилися гарні фото та відео. Женю, дякуємо за гостинність та допомогу. Дякуємо, що ти був пильний і їх знайшов. І маю надію, що всі наші майбутні плани ми з тобою здійснимо!

Кайстро Вячеслав - P.S. Тепер я знаю, що Ужгород, це зовсім, зовсім близько! Спасибі, Женя!

Дніпро-Черкаси-Ужгород. Січень. 2018

1.

2.

3.

4.